Які літературні герої поєднали в собі літературну та медичну славу? Комплекс Поліанни, синдром Доріана Грея, Стендаля, Мартіна Ідена, мадам Боварі, Піквікський, Вертера ...
Синдром Доріана Грея – боязнь постаріти. Звідси - пластичні операції, одяг, який не відповідає віку, неймовірна кількість косметики. Маленька зморшка чи складка на тілі може стати серйозним приводом для депресії. А там недалеко й до фіналу, який описав Оскар Вайлд – самогубства.
Синдром Стендаля названий на честь французького письменника ХІХ століття. У книзі «Неаполь і Флоренція: подорож із Мілану в Реджіо» він описав свої відчуття під час візиту до Флоренції – часте серцебиття, запаморочення і земля, що «плаває» під ногами. Такі симптоми у письменника викликала безліч церков, музеїв, пам’яток старовини, шедеврів мистецтва епохи Відродження.1982-го було вперше офіційно поставлено такий діагноз. Хворі на цей синдром дуже гостро переживають зустріч з якоюсь картиною і навіть ототожнюють себе з її героями, немовби потрапляючи всередину. Хвороба навіть може спровокувати людину знищити картину. У групі ризику – дуже вразливі люди, які довго чекають на зустріч з високим мистецтвом.
Комплекс Поліанни, або синдром рожевих окулярів. Американська письменниця Елеонора Портер свого часу написала книгу про дівчинку на ім’я Поліанна, яка у всьому вміла знаходити позитив. А світ навколо – це не лише позитив і щастя, це ще й жорстока реальність, від якої такі Поліанни просто відмовляються.
Синдром Мартіна Ідена, або хвороба досягнення успіху – це те, що заважає людям спокійно відпочивати на Олімпі, до якого вони так довго йшли. Криза цілі знайома тим, хто досягає успіху, проте бачить, що далі немає куди рухатись. Мартін Іден, герой однойменного роману Джека Лондона, ставши відомим письменником й дійшовши до мети всього свого життя, здійснює самогубство – кидається в море, не втримавшись на гребені хвилі слави. До речі, зіркова хвороба сучасних селебрітіз – це одна з форм синдрому Мартіна Ідена.
Синдром мадам Боварі – нездатність людини відрізнити реальність від уяви. Боваризм буває позитивний і негативний – людина або живе у вигаданому раю, або ж сама собі створює пекло. Назву цьому синдрому дав Жуль де Готьє, відсилаючи нас до хрестоматійного роману Гюстава Флобера.
Синдром Мюнхгаузена, або симулятивний синдром: перебільшення масштабів своєї хвороби, пошук нових симптомів, вимого негайного серйозного лікування, а насправді - бажання уваги й турботи. Назва синдрому походить від любові Барона Мюнхгаузена, героя твору Распе, до неймовірних історій про свої фантастичні пригоди. Вперше його описав у 1951 році Річард Ашер.
Доктор Джекіл і містер Хайд – один з найбільш яскравих прикладів роздвоєння особистості, «множинна особистість». Синдрому саме з такою назвою не існує, зате кожен знає історію, написану Робертом Льюїсом Стівенсоном про дві сторони однієї людини. Цей синдром набуває нового значення в епоху інтернету, коли можна видавати себе не за того, ким ти є насправді, й ліпити собі двійників, добрих та поганих.
Піквікський синдром з’явився завдяки книзі Чарльза Діккенса «Записки Піквікського клубу». Проте побутує неправильна думка, що сам Піквік дав ім’я цьому синдрому. Всі члени Піквікського клубу були пишнотілими, і насправді хвороба, при якій людина має проблеми з вагою, диханням і сонливістю, відсилає нас до другорядного героя книги – Джо. Однак назву синдрому дали, покликаючись на назву книги класика англійської літератури.
Синдром Вертера, або ефект Вертера пов'язаний із самогубством після публікації роману Гете «Страждання юного Вертера» та газетних статей цієї тематики. У 1974-1975 роках його вперше описав соціолог Девід Філіпс з Карстенсеном.
Синдром Пітера Пена, або боязнь дорослішати – це перш за все страх перед відповідальністю, яка приходить з дорослим життям.
https://vsiknygy.net.ua/neformat/13883/